Ухвалюючи рішення, ти погоджуєшся і з його наслідками

Іван Січень

У нещодавній нашій статті «Анаконда стискує кільця. Як США придушують Росію» ми оцінювали негативні наслідки для російської економіки, що виникають через політику Москви. Разом з тим погіршення економічної ситуації в РФ — це лише «верхівка айсбергу» всіх тих проблем, з якими зіткнувся режим В. Путіна. Адже тут слід мати на увазі і низку політичних аспектів, внаслідок яких у Москви не те що виникають додаткові перешкоди у справі реалізації геополітичних планів, а й роблять таку реалізацію фактично неможливою. Зрештою, більшість з того, що не влаштовує Росію, як правило, тішить весь цивілізований світ. Дещо з цього вже відомо, бо висвітлювалося у ЗМІ. Але варто все узагальнити в рамках єдиної системи, що дасть змогу більш чітко бачити загальну картину.

Згідно з багатьма прогнозами, в лютому поточного року Росія може перейти від погроз і демонстрації військової сили до безпосередніх дій, тобто, до нового військового вторгнення в Україну. Навряд чи до цього дійде, принаймні, найближчим часом. Бо на сьогодні Москва ще не вжила для цього всіх необхідних заходів. Втім, ми не можемо заспокоювати себе і сподіватися на краще. Нам треба бути готовими до найгіршого. Тим паче, що ситуація довкола України вкрай складна. А в лютому 2022 року вона навіть може досягти критичного рівня гостроти, якщо переросте у збройне протистояння Росії не тільки з Україною, але й зі США та НАТО.

Так, 26 січня ц. р. США надали Росії письмову відповідь на її ультимативні вимоги щодо «гарантій безпеки». Документ за характером цілком обґрунтований та виважений і містить пропозиції стосовно відновлення системи контролю над військовою діяльністю в Європі, взаємної відмови від розгортання ракетно-ядерних систем на Європейському ТВД та скорочення військ на паритетній основі.

Разом з тим США підтвердили, що не поступатимуться Москві у принципових питаннях. Як і раніше, США категорично відкинули можливість впливу РФ на діяльність НАТО. Насамперед, це стосується її вимог до Північноатлантичного союзу не приймати до свого складу нових членів (включно з числа країн колишнього СРСР), чи односторонньому порядку вивести війська США/НАТО з країн Центрально-Східної Європи і Балтії.

Такий підхід США відкрив шлях до діалогу з Росією в сфері забезпечення стратегічної безпеки у світі, принаймні, за тими напрямами, де вони могли погодитися на компроміс. При цьому — на даному етапі — проблеми, які стосуються «червоних ліній» інтересів сторін могли б виноситися за рамки переговорів, що є звичною дипломатичною практикою для всіх цивілізованих країн.

Однак імперські амбіції В. Путіна не дають йому змоги рухатися цим шляхом. Замість того, щоб цивілізовано усувати проблеми у відносинах зі США та Європою, він знову обрав сценарій конфронтації. Відповідь США В. Путін публічно назвав «ігноруванням принципової занепокоєності Росії питаннями своєї безпеки». Аналогічну заяву оприлюднив також і міністр закордонних справ РФ С. Лавров. При цьому він знову відверто погрожував США та НАТО.

Що ж, як кажуть, «ухвалюючи рішення, ти погоджуєшся і з його наслідками». Це в повній мірі стосується і маніакального прагнення Росії до конфронтації зі всім цивілізованим світом. До чого призвела така політика Москви ми і розглянемо більш детально. Що ж можна казати з цього приводу.

По-перше, вчинки Москви актуалізували тему російської агресії проти України, яка почала на міжнародній арені відходити на другий план. З весни минулого року тема можливого нового нападу Росії на Україну знову на передньому місці у політико-інформаційному просторі світу. А російська правляча верхівка остаточно втратила нагоду покращити свою репутацію, власноруч закріпивши себе у групі таких міжнародних ізгоїв, де знаходяться лідери Північної Кореї, Сирії, Ірану, Нікарагуа, Венесуели та Білорусі. До речі, лише вони і залишаються союзниками Росії.

По-друге, Кремль створив для російської економіки ще більш складні проблеми. Як вже довелось зазначати, лише заяви керівництва США та ЄС про можливість запровадження нових санкцій стосовно Росії обвалили російський фондовий ринок, завдавши при цьому російським олігархам збитків на близько 30 млрд доларів, і викликали нову хвилю відтоку іноземних інвестицій із Росії.

По-третє, Москва посприяла США у відновленні їх міжнародного авторитету, який зазнав втрат після виведення американських військ з Афганістану. Рішення Вашингтону про виведення військ у світі сприйняли як наслідок слабкості та ненадійності США, які кидають напризволяще своїх союзників чи партнерів. І ось тепер, завдяки Росії, США налагодили цю ситуацію та підтвердили свою роль як провідного центру сили — очільника зусиль західних країн та міжнародних організацій зі стримування російської агресії.

По-четверте, дії Російської Федерації допомогли президенту США Дж. Байдену зміцнити свої владні позиції, стабілізувати політичну ситуацію в країні шляхом консолідації Демократичної та Республіканської партій, а також американського суспільства на основі протистояння з Російською Федерацією. Тим самим були нівельовані негативні наслідки політики попереднього президента США Д. Трампа, який фактично довів країну до межі громадянського конфлікту.

По-п’яте, військова активність Москви стала потужним чинником зміцнення трансатлантичної єдності та згуртування європейських країн. Це є важливим в умовах поширення антиамериканських та євроскептичних настроїв в окремих країнах НАТО та ЄС. Водночас НАТО знову стало основним інструментом США у справі реалізації американських інтересів в світі.

По-шосте, у США з’явилися вагомі підстави для зміцнення своїх позицій в Європі під приводом її захисту від Росії. Зокрема, в січні поточного року США розпочали новий етап нарощування своїх військ в Європі. На початку лютого 2022 року до Польщі та Німеччини додатково переміщено близько двох тисяч військовослужбовців зі складу 82-ї повітряно-десантної дивізії 18-го повітряно-десантного корпусу ЗС США.

І що є найбільш важливим — загроза нового нападу Росії на Україну знову консолідує українське населення на підґрунті захисту своєї держави від військового вторгнення агресора. Про що свідчить активний вступ українських громадян до військ територіальної оборони, що не тільки стануть другим ешелоном регулярного складу Збройних сил України, але і зможуть запалити землю під ногами окупантів.

Тим паче, що історичний і сучасний досвід у нас є. Починаючи з війн Української козацької держави з Московією у XVI столітті, включно з діями Української повстанської армії проти німецьких та радянських військ під час та після завершення Другої Світової війни (аж до початку 1960-х років), і закінчуючи жорстким опором Збройних сил України нападові Росії в 2014–2015 роках.

Ще до більш жорсткого опору Україна готова в разі нового російського нападу. Наші західні союзники та партнери вже надали нам стільки протитанкових та зенітних переносних ракетних комплексів (ПТРК та ПЗРК), що дозволяє знищити всю бронетанкову та авіаційну техніку супротивника, що розгортатиметься на українському напрямку.

Як свідчить досвід всіх збройних конфліктів після Другої Світової війни, саме такі засоби і є запорукою перемоги. Зокрема, під час арабсько-ізраїльських війн близько 90 % танків та літаків антиізраїльської коаліції було знищено саме ПТРК та ПЗРК. Така ж зброя в руках афганців змусила радянські, а потім і американські війська покинути Афганістан. Саме так бійці Республіки Ічкерії (Чечні) знищували російську техніку у першій та другій чеченських війнах у середині 1990-х – на початку 2000-х років.

А під час нападу Росії на Грузію в серпні 2008 року тими же ПЗРК грузинські війська за кілька днів знищили майже цілий російський авіаційний полк. Шкода, що не всі російські літаки були збиті. Але ж зенітні ракети виводили їх з ладу, внаслідок чого їм, у кращому випадку, вдавалося лише долетіти до своїх аеродромів. Тому російські льотчики у масовому порядку відмовлялися від подальшої участі у бойових діях.

Хоча і без західних озброєнь, але і нам є чим відповісти нападнику. Ще з радянських часів у нас залишаються РПГ-7 (ручні протитанкові гранатомети) та ПЗРК «Стріла». А наші підприємства оборонно-промислового комплексу здатні їх серійно виготовляти. Як і різноманітне високоточне озброєння, в тому числі з лазерними системами наведення.

Втім, повернімося до основної нашої теми. Хотілося б ще раз наголосити, що Росія самотужки заганяє себе у глухий кут проблем, у яких не має жодного, окрім, військового вирішення. Та будемо сподіватися, що справа до такого не дійде. Як знову ж таки свідчить історичний досвід, Росія нападає лише на слабшого. Така тактика дала їй змогу досягти бажаного успіху у 2014 році, коли вона, скориставшись проблемами України, захопила Крим і спровокувала збройний конфлікт на Донбасі. Але тоді ж вона і обламала свої зуби. Що і показав весь подальший розвиток подій. Сьогодні Україна разом зі своїми західними партнерами спроможна дати гідну відсіч Росії.

Можливо Путін і «геніальний тактик», як про це пишуть у російських ЗМІ. Однак, стратегом стати йому не до снаги…